Blog

Чи потрібно випускнику навчального закладу, який обучався безкоштовно, відпрацювати три роки після його закінчення, чи відшкодувати витрати на навчання?! Це питання набирає актуальності все частіше. Вищі навчальні заклади вимагають від випускників відпрацювання. Разом з тим, обов’язок випускника на відпрацювання після закінчення навчального закладу не передбачений жодним законом України.

Стаття 64 Закону України «Про вищу освіту» 2014 р., зазначає лише про створення державою у співпраці з роботодавцями умов для реалізації випускниками вишів права на працю та рівних можливостей для вибору ними місця роботи й виду трудової діяльності.

Єдиний підзаконний акт, який визначає обов’язковість такого відпрацювання – це «Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням», затверджений Постановою Кабінему Міністрів України №992 від 22.08.1996 р. із змінами (далі – Порядок), який поширюється лише на осіб, що навчаються за спеціальностями медичного профілю.

Порядок розроблено, на виконання Указу Президента України “Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів” від 23.01.1996 р. № 77/96 особи, пункт 2 якого передбачає, що студенти, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов’язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати в державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання.

Пунктами 8, 14 Порядку встановлено, що випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років, а у разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням випускник зобов’язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Згідно п. 7 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1997 р. N 367 (далі – Порядок № 367), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1998 р. за N246/2686 працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти I – II рівнів акредитації проводиться вищим закладом освіти відповідно до набутої ними спеціальності, укладеної угоди та планів направлення на роботу випускників Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управлінь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, обласних, Київської та Севастопольської міських санепідстанцій. Ця робота здійснюється керівництвом закладу освіти за участю студентських профспілок та органів студентського самоврядування.

У відповідності до п. 8.2, 8.3 Порядку № 367, за  рік  до  закінчення  навчання,   не  пізніше 1 серпня кожного року, державні замовники відповідно до кількості замовлених спеціалістів  подають   до Міністерства охорони здоров’я України і закладів освіти перелік конкретних місць працевлаштування та умов, які вони зобов’язуються створити випускникам  наступного   року (забезпеченість житлом,   розмір заробітної плати,  інші  соціальні гарантії). Керівництво вищих закладів освіти за рік   до  закінчення навчання   пропонує   випускникові   посади  відповідно  до укладеної угоди з урахуванням конкретних місць працевлаштування  надісланих державними замовниками.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 4 Постанови КМУ від 22.08.1996 р. № 992 зобов’язано Міністерство фінансів разом з Міністерством освіти і науки, Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством юстиції та Національним банком до 01.01.1997 р. розробити і затвердити Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування.

Разом з тим, на сьогодні вказаний порядок визначення та відшкодування вартості навчання у разі порушення угоди про працевлаштування не розроблений та не затверджений.

Отже, відсутній документ, який регулював би механізм відшкодування таких коштів.

Відповідно до ст. 64 Закон України “Про вищу освіту”, Держава у співпраці з роботодавцями забезпечує створення умов для реалізації випускниками вищих навчальних закладів права на працю, гарантує створення рівних можливостей для вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здобутої вищої освіти та суспільних потреб.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України в листі від 21.06.2011 р. № 1/9-481 зазначає, що обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускником вищого навчального закладу призводить до порушення конституційного права громадян на працю, що вільно обирається громадянином або на яку він вільно погоджується (ч. 1 ст. 43 Конституції України) та права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах (ст.53 Конституції України).

Частиною 3 статті 53 Конституції України передбачено, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Згідно Рішення Конституційного суду України від 04.03.2004р. № 5-рп/2004 положення частини третьої статті 53 Конституції України “держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах” необхідно розуміти так, що безоплатність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту означає можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги визначених законодавством рівня, змісту, обсягу і в межах тих видів освіти, безоплатність яких передбачена частиною третьою статті 53 Конституції України.

Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, обов’язковість відпрацювання або відшкодування вартості навчання випускниками вищого навчального закладу призводить до порушення їх конституційного права на працю, що вільно обирається або на яку вони вільно погоджуються, та порушення права на безоплатність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Положеннями Закону України «Про вищу освіту» не передбачено вимог про обов’язковість трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного бюджету вартості навчання.

Крім того, відповідно до Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» держава повинна забезпечити працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової служби).

Таким чином, зобов’язання студентів відпрацьовувати три роки після закінчення навчального закладу або вимога відшкодування вартості навчання у разі відмови у такому відшкодуванні є протиправною та порушує гарантовані Конституцією принципи.