Blog

Заздалегідь, державні або приватні виконавці під час примусового виконання рішень виносять постанови про стягнення виконавчого збору з боржника з одночасним винесенням постанови про повернення виконавчого документу стягувачу

у зв’язку з відсутністю майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними, тобто на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» 2016 р..

 Разом з тим, така постанова суперечить ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» 2016 р.

Так, згідно ч. 2 ст. 27 вказаного Закону України Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Принципове значення в цьому має мактичне стягнення.

У разі, коли документ повернуто  виконавцем стягувачу без виконання, у зв’язку з відсутню у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону «Про виконавче провадження», фактичного стягнення не відбувається, тому у виконавця відсутні підстави для винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

У відповідності до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Вказаний перелік стягнення виконавчого збору є вичерпним та до цих випадків не відноситься підстави для стягнення у зв’язку із повернення виконавчого документу через відсутність у боржника майна, що передбачено п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Внесення змін до ст. 40 Закону було цілком правильним кроком законодавця, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» запроваджено механізм стягнення виконавчого збору лише із фактично стягнутих сум. Тому нелогічним є обов’язок державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору, у разі повернення виконавчого документу стягувачу через не можливість виконати виконавчий документ, внаслідок відсутності майна у боржника.

Разом з тим, відповідні зміни до п. 8 Розділу ІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої Наказом Мінюсту від 02.04.2012 р. N 512/5  внесені не були, що призводить до винесення державними виконавцями помилкових постанов про стягнення виконавчого збору з підстав, що Законом не передбачені.

Закон має вищу юридичну силу ніж наказ Міністерства юстиції, а тому у даному випадку п. 8 «Інструкції з організації примусового виконання рішень» не повинен застосовуватись виконавцем та судом.

Практика застосування Закону «Про виконавче провадження» у попередній редакції (до внесення змін Законом від 02.06.2016 р.) щодо стягнення виконавчого збору. Так, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, викладених у його постановах від 28.01.2015 р. у справі №3-217гс14, від 06.07.2015 р. у справі №6-785цс15, сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання виконавчого документу, передбачені ст. 32 Закону «Про виконавче провадження». У той же час, у ст. 32 Закону «Про виконавче провадження» були передбачені випадки примусового виконання рішень, які зводяться до фактичного виконання виконавчого документу, а саме: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Тому дії виконавця (відкриття виконавчого провадження, направлення запитів, винесення постанови про арешт майна боржника, і т.п.), які не призвели до фактичного стягнення коштів за виконавчим документом про стягнення заборгованості, не можуть бути достатньою підставою для стягнення виконавчого збору з боржника та можуть бути оскаржені.