Blog

(Податковий аврал)

На сьогодні, найбільш актуальною проблемою суб’єктів господарювання є процес оподаткування та всі супроводжувальні елементи: сплата податків, подання звітності та безпосередня співпраця із податковими органами.

Зазначені проблеми створилися з середини 2009 року. З прийняттям Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011р. вищевказані проблеми загострились, та привели більшість підприємців в кут.

Так, з одних болючих питань загострення положення господарюючих суб’єктів стало скасування права на сплату єдиного податку для юридичних осіб.

Статтею 154 Податкового кодексу передбачено можливість звільнення від оподаткування податком на прибуток колишніх підприємств – «єдинщиків», в перехідний періоддо 2016 року, однак така норма є лише умовною, із завищеними вимогами, поставленими для виникнення права на таку пільгу у підприємства.

Що стосується податку на прибуток, то згідно перехідних положень Податкового кодексу ставка податку складає:

з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно – 23 відсотки;

з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно – 21 відсоток;

з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно – 19 відсотків;

з 1 січня 2014 року – 16 відсотків.

З одногу боку, держава ніби то поступово зменшує ставку з 25% до 16%, однак, скасовує право на сплату єдиного податку для юридичних осіб, що може привести до повторної хвилі економічної кризи та масового переходу суб’єктів господарювання у тіньову економіку шляхом приховання доходів.

Введення додаткової оплати податку на пенсійне страхування для фізичних осіб-підприємців, що перебувають на спрощеній системі оподаткування призвело до масового припинення підприємницької діяльності та ажіотажу в листопаді-грудні 2010 р. навколо кабінетів державних реєстраторів, що проводять таке припинення.

Доплата до податку на пенсійне страхування фактично зрівняла в оподаткуванні підприємців всіх видів діяльності.

Крім того, із податковими органами активно проводиться робота щодо поповнення державного бюджету шляхом штучного виявлення фіктивного підприємництва та осіб що ухиляються від сплати податків.

Існує операція «Бюджет», програма якої не розголошується платникам податків. Дана операція створена для поповнення державної казни, та підвищення розміру виплачених податків.

Серед передбачених операцією «Бюджет» є протиправне встановлення платникові податків податкового навантаження у розмірі 1,5%, навіть при відсутності господарських операцій.

Через відсутність такого навантаження, податковий орган відмовляється прийняти у платника податкову звітність, та в подальшому ще й застосовує штраф до такого платника за неподання декларацій.

Це прямо суперечить ст. 19 Конституції України (перевищення повноважень посадових осіб державних органів), та п. 49.10. ст. 49 Податкового кодексу, яким встановлено, що відмова посадової особи органу державної податкової служби прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених Податковим кодексом (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від’ємного значення об’єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов’язань тощо) забороняється.

В таких випадках, необхідно направляти податкову звітність по пошті, і одразу направляти скаргу до вищестоящого податкового органу та прокуратури на незаконні дії посадових осіб ДПІ.

Через наполегливі вимоги вищестоящих органів, посадові особи податкових інспекцій вимушені порушувати закон вчиняти протиправні дії. Серед таки, наприклад:

1) До 2011 року регулярно порушувались строки позапланових перевірок. Особливо це стосувалось перевірок, пов’язаних із підтвердженням бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Замість встановленого нормами діючого законодавства (Законом України «Про ПДВ», що був чинний до 01.01.2011р.) місячного строку, перевірки проводились через один – два роки.

При цьому, податкові органи найчастіше застосовували розроблену схему, про відсутність платника податків за юридичною адресою. Так, податківцями складався лист про витребування документів у платника податків, які підтверджують бюджетне відшкодування (зокрема це податкові накладні, або вантажно-митні декларації). Даний лист не направлявся по пошті платникові податків, так само й не повідомлялися уповноважені особи суб’єкта господарювання про отримання листа у податковій інспекції. У зв’язку із чим, податковим органом перевірялася адреса платника. Насправді на адресу платника податків ніякі інспектори не виходили, та складали акт про відсутність платника за адресою, неможливість підтвердження сум бюджетного відшкодування через не надання документів, і відмовляли у бюджетному відшкодуванні надмірно сплачених сум ПДВ.

Податкове-повідомлення рішення, прийняте за результатами такої уявної перевірки по пошті не надсилалось, а розміщувалось на дошках податкових оголошень в податкових інспекціях, та згідно із нормами діючого законодавства вважалось врученим з часу такого розміщення.

Через зазначені дії посадових осіб податкових органів, суб’єкт господарювання, не уявляючи про відмову у бюджетному відшкодуванні, подальше нарахування податкових зобов’язань та незаконних штрафів, пропускав строки позовної давності для оскарження таких податкових повідомлень-рішень.

Складання податковими органами актів про незнаходження суб’єкта господарювання за юридичною адресою призвели також до масових виключень державними реєстраторами із ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, суб’єктів господарювання. При цьому, на незаконні дії ДПІ по складанню актів скаржились не тільки господарюючі суб’єкти, а й самі державні реєстратори.

У зв’язку із чим, замість провадження господарської діяльності, суб’єкти повинні були вистоювати черги до державного реєстратора та підтверджувати наявність за своєю адресою встановленою формою-6 щомісяця, яка звичайно подається раз на рік.

2) Однією з проблемних питань відмови й бюджетному відшкодуванні є невизнання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування сум ПДВ.

Невірним є висновок податкових органів на невизнання податкових накладних та вантажно-митних декларацій контрагентів платника податків. Навіть, якщо у подальшому буде визнано недійсними установчі документи такого контрагента та анульовано свідоцтво платника ПДВ самі по собі не призведуть до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавлять правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. Оскільки на час здійснення господарських операцій сторони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин один контрагент не може нести відповідальність ні за несплату податків інших контрагентів, за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, було внесено до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

В подальшому, слідчими податкової міліції незаконно порушуються кримінальні справи відносно керівників підприємств при зверненні із заявою про бюджетне відшкодування. Ними не враховуються роз’яснення Пленуму Верховного суду України N15 від 08.10.2004р. якими визначено, що заниженням об’єктів оподаткування є умисне неправильне обчислення бази оподаткування, зменшення його бази шляхом не відображення у поданих до податкових органів деклараціях чи інших звітних документах повного обсягу об’єктів оподаткування тощо, внаслідок чого податки, збори, інші обов’язкові платежі сплачуються платником не в повному обсязі. Зокрема, заниження оподатковуваного прибутку може полягати в частковому чи повному не включенні до нього коштів, одержаних від виконання певних робіт, надання послуг.

Тобто, такі порушені кримінальні справи та склади злочинів, як умисне ухилення від сплати податків (ст. 212 КК України) є надуманими та незаконними.

3) Ще однією проблемою, щодо оскарження рішень податкових органів до суду, та пропущення строків позовної давності стали внесені зміні до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) від 07.07.2010р. Якими змінено строк для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, з раніше встановленого річного до місячного строку.

Проблему визвало відсутність законодавчої перехідної норми, яка б застосовувалась до відносин, що виникли після прийняття змін до КАСУ. Це призвело, до штучного позбавлення права суб’єктів господарювання на оскарження податкових повідомлень-рішень.

Що стосується судового розгляду, то судами, через значну завантаженість справи не призначались до розгляду більше року, замість встановлених двох місяців.

4) З прийняттям Податкового кодексу втратило актуальність та ефективність права платника податку на уточнення податкової звітності та фактично втрачено право платника на самостійне виявлення помилок.

Так, таке право зберігається лише до початку перевірки контролюючим органом.

Слід зауважити, що при заявленні платником податків сум бюджетного відшкодування, камеральна перевірка, за новим податковим законодавством проводиться протягом 30 днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

При цьому, платник податків не має права подавати уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, який на дату подання уточнюючого розрахунку перевіряється відповідним контролюючим органом.

Отже, фактично, платник податків має право уточнити податкову звітність (декларацію), без негативних наслідків для нього, не протягом 1095 днів, як встановлювалось раніше, а в межах даного звітного періоду, тобто до 20-го числа звітного місяця.

5) Проблеми виникають й у суб’єктів зовнішньоекономічноїх діяльності при митному оформленні товарів. Так, порядок такого оформлення передбачає наявність у субєкта господарювання довідки про відсутність валютних цінностей та майна за межами України.

Згідно зі статтею 2 Указу Президента України від 18.06.94 р. N319/94 “Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами” зі змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України від 06.11.97р. N1246/97, незалежно від строків подання бухгалтерської звітності на вимогу суб’єктів підприємницької діяльності, які планують здійснення зовнішньоекономічної діяльності та не мають валютних цінностей та майна за межами України, державні податкові адміністрації реєструють видані такими суб’єктами довідки про відсутність у них валютних цінностей та майна за межами України (далі – довідки).

Роз’яснення із зазначеного питання було надане спільним листом Національного банку, Державної податкової адміністрації, Державної митної служби від 09.01.1998 р. № 13-226/53-188, № 206/10/22-0117, № 11/3-247.

Враховуючи те, що зазначеним листом не встановлені конкретні терміни реєстрації довідок, то відповідно до підпунктів 4.2.7 та 4.2.11 пункту 4.2 Типової інструкції з діловодства в органах державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 01.07.98 р. N 315 (із змінами і доповненнями), державні податкові адміністрації реєструють довідки у термін до 15 календарних днів, який встановлено для розгляду звернень установ, підприємств, організацій та громадян.

В даному випадку, податкова інспекція не надає зазначеної довідки, без будь яких законних на то підстав, що унеможливлює субєкту господарювання оформити товар при проходженні ним через державний кордон. Через що, підприємець зобоваязаний оплатити зберігання товару на складі тимчасового тримання, що призводить до великих фінансових втрат.

Таким чином, на теперішній час, підприємництво перебуває під найсерйознішою проблемою існування. Через вищевказані «репресії» з боку податківців, малий та середній бізнес не зможе вистояти податковий штурм та здасть позиції. Неможна допустити реформування податкової системи в однобічному напрямку – інтересах держави та поповненню державного бюджету. За таких умов зможуть встояти лише крупні суб’єкти господарювання, що не є репродуктивними у економічному розвитку держави.

Податковий кодекс України потребує внесення змін. А крім того, на сьогодні, гарантовані права суб’єктів господарювання, прописані у нормативних актах є лише записом на папері, і ніяким чином не впровадженні у життя.